В публічній риториці, особливо у історичних масштабах, дуже важлива доречність. Тут як на церемонії одруження: хто має щось проти цього шлюбу — кажіть зараз або замовкніть навіки… Нападки Христини Соловій на Єфросініну запізнились як мінімум років на десять. Якщо тобі так боліла українська мова і культура, то треба було про це казати одразу, як отримала доступ до публічного мікрофону. Бо заднім числом всі дуже дисиденти поставали.
І заодно на тому шоу “Голос країни” у 2013-му треба було не либитись до Вакарчука, а спитати на всю країну чому його пісня є одним з офіційних саундтреків фільму “Брат-2”, ксенофобської стрічки, в якій “х**лів мочать в сортирі” з вигуками “ви мнє, гади, єщьо за Сєвастополь атвєтітє”. І цей фільм заклав основи нової політики росії щодо інших країн і народів, яка ледь оклигувала після дефолту.
Оці всі мразі, які до нас лізуть — це не просто старші брати, як вони себе називають. Це “брати-2”. Які розстрілюють людей під проникливий віршик про “тропінку і лєсок, в полє каждий колосок.” Скажена суміш культури і убивства. Цей фільм, до слова, справді основоположний для росіян і їх нової культури, я не перебільшую. Пам’ятаєте кіношну фразу Навальних у літаку, які повертались в росію? «Мальчик, водочкі нам принєсі, ми дамой лєтім». Вгадайте з одного разу з якого це фільму..?
Україномовні галичани зараз нагадують власників біткоїна, який їм майже надурняк дістався колись від батьків, стрімко виріс у ціні і вони тепер поставали тренерами з фінансів.
Україномовна дитина виростає в україномовній сім’ї в україномовному середовищі – то, бляха, якою мовою вона може розмовляти? І як себе можна порівнювати з кимось, хто виріс не в таких умовах? І то, знаю доволі багато прикладів галичан, які у 2000-х переїхали до Києва і чудово защебетали російською. Бо мовне середовище дуже багато чого вирішує.
Шпетити російськомовних українців за їх минуле і самостверджуватись над ними зараз — це внутрішня ксенофобія, танець у білому пальті. Ці люди і так отримали від росії величезний удар по ідентичності і під час війни мусять наново винаходити себе. Стояти над ними зараз з єхидним писком, поки вони зігнулись пополам і виригують із себе все російське — точно не найкращий варіант підтримки своїх співгромадян. Ну, якщо, звісно, вважати їх своїми.
Тут вже нікому в голову не залізеш — хто там шо відчуває.
Володимир Гевко
