… 8 марта, 10 ранку. Виношу сміття — розминаюся з питомо україномовним сусідою. Він не йде — біжить підтюпцем. У нього в правиці сакральні три тюльпани. Якщо він раз на рік їх не принесе в хату — підозрюю, будуть фіксуватися випадки сімейного насильства. Тобто, битимуть його. За те, що 8 марта не приніс тюльпани.
Де тут пастка 22? У букеті тюльпанів і квітів загалом. Ну, що такого — приніс чоловік жінці квіти, хай раз на рік. Ну що такого — раз на рік відніс квіти на могилу, вшанував пам’ять. А нічо, що то могила Сталіна? Чи мавзолей із трупом Леніна? Або ж могила якогось відданого комуніста, який підписував протоколи розстрілів або писав доноси?
Ну, квіти на могилку… Ну, тюльпани 8 марта…
Звичайно, це приватна справа і нікого не гребе, що робиться за зачиненими дверима чужої квартири. Але ж якщо за зачиненими дверима жінку регулярно лупцюють або ж чинять психологічне насильство, яке феміністки мудро називають «газлайт» та «аб’юз» — тут гармидер до небес.
Отже, не все, що за зачиненими дверима чужих квартир — аж таке безневинне для людини та її фізичного й психічного здоров’я. Над нами щодня кричить жінка і чути, як рухається ліжко в такт. Ми переконані: це у людей такий секс за згодою. Але іноді думаєш: раптом там її тримають у полоні?
Хтось може сказати: тюльпани 8 марта — не психологічне насильство, а теж за згодою сторін? Так і в піонери приймали за згодою. Це була радянська тоталітарна норма. Викривлена — але норма. І Олеся Гончара в школі викладали за мовчазною згодою сторін. Тільки десятикласник Кокотюха з цим уголос не погоджувався, вважаючи це насильством над літературою і взагалі процесом читання. Викликали класного керівника. Парторга школи, до речі…
Отже, феміністки чомусь бачать різницю між тюльпанами на 8 марта й так званим «аб’юзом». Хоча Міжнародний день боротьби жінок за свої права — це не букет тюльпанів. А букет тюльпанів раз на рік — знущання над жінкою і підміна понять. Чому феміністки мовчать про це? Членкиня його знає…
Андрій Кокотюха
