Культура

Тарас Григорович, «употребленний для всех нужд»

Тут недалеко за рогом якась «чувіха с*ач розвела» — несподівано навіть для самої себе ляпнула, що «стихи у Шевченко посредственные, а картины — еще более посредственные».

Піднялася шура-бура, і найцікавіше те, що мало не половина загалу за тим «рогом» стала на її захист! От мені й згадалося.

Десь близько 2000 року хор «Чумаки» виконував у Київському будинку вчителя поетично-пісенну літургію «Не жди сподіваної волі».

Дві години абсолютно не розважальних народних пісень і поезій Шевченка пройшли в шанобливій тиші, ні одна душа з повного залу не покинула свого місця — це було Велике Свято, і я з того дуже тішився як художній керівник і диригент.

А вже на виході мене зупинила жіночка пенсійного віку й радісно, щиро висловилась: «Спасибо вам за чудесный вечер. Я отдохнула от и до!»

А знаєте, я вже починаю миритися з тим, що Шевченка «употребляют для всех нужд».

Пишуть цілі танцювальні програми на його вірші, вдягають у маскувальне жабуриння, примушують носити автомати, карабіни, автомобільні шини, влаштовують ідіотські конкурси, де неодмінно 13-річний хлопчик читає «Мені тринадцятий минало», і т.д., і т.ін. — можна скласти цілий літопис національно-патріотичного маразму.

І якщо братія мовчить собі, витріщивши очі, то чому я маю протестувати?

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.