Їм, совєтським професорам, схоже, пороблено всерйоз і надовго. Ні, не тим, що з двома буквами «ф» — з тими й на перший позір все видно — а справдешнім, докторованим, улаврованим.
Не думав нічого писати, тому що в душі було, як серед гидкого болота, коли докруж Т. Шевченка побачив густі натовпи добре впоряджених поліціантів і посинілих від холоду нацгвардійців, що, мов коршаки, обсіли Шевченків парк у Києві…
Тут недалеко за рогом якась «чувіха с*ач розвела» — несподівано навіть для самої себе ляпнула, що «стихи у Шевченко посредственные, а картины — еще более посредственные».