Воно й зараз малодосліджене – «Братство тарасівців», куди Михайло Коцюбинський вступив 26-літнім юнаком. Братство сповідувало соціалістично-народницькі ідеї, але з переважанням національного духу. Братчик Володимир Самійленко, який став відомим українським поетом, згадував: «Гурток цей мав цілком самостійницький характер. …Між іншим, члени цього товариства зобов’язувалися всюди маніфестувати своє українство, розмовляти в публічних місцях українською мовою і між собою і з чужими, щоб тим привчити ширшу публіку до того переконання, що мова українська є не тільки мужицька мова, як тоді звичайно писалося і говорилося».
Знайомі мотиви й нам, правда?
Братчиками були, зокрема, ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський, видавець першої україномовної газети «Хлібороб» Шемет, письменники Іван Липа, Микола Вороний та Борис Грінченко – видатні в українстві люди.
Оскільки Братство, за визначенням поліції, сповідувало ідеї «відпадіння Малоросії від Великої Росії», всі братчики були під наглядом. Включно з Коцюбинським, який ідеї Братства виклав у казці «Хо».
Не дивно, що працюючи в житомирській «паршивій газеті» (його визначення) «Волинь», проштовхував статті Данила Мордовця на українські теми, замовляв публікації Грінченку, писав сам. Але нестерпність життя, коли треба було випрошувати зарплату у видавця Когена і часто грошей було лише на два обіди, а за готель платити нічим, змушували шукати іншого пристановища. Хоча газета й стала завдяки Коцюбинському краще продаватися.
До речі, братчики скептично ставилися до українофілів (Антонович, Тадей Рильський тощо), вважаючи їх малоросами, оскільки ті ставили тільки культурницькі задачі, не політичні. Сьогодні, як не дивно, такий поділ також існує…
Василь Чепурний,
… з нагоди річниці народження
Михайла Коцюбинського —
уривок з майбутньої книги есеїв,
для якої шукаю видавця…
