Якби пересічні українці цю думку усвідомили, може б інакше ми влаштували своє життя?
«У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи» (Фрідріх Боденштедт, німецький письменник, 1845).
Оксана Триліс
***
Не усвідомлюють!
Все життя дивуюсь, а не бачу й не чую ніяких ознак усвідомлення. І цитату цю пам’ятаю ще змолоду, і чого тільки не переспівав, і кого тільки не пробував напоумити.
Ні, від фольклору беруть виключно матеріал для розваги… або для дисертацїї. Поезія опустилась до рівня «В саду гуляла, квіти збирала», не поступаються їй і мелодїї.
І прийшла до мене свіжіша цитата (шкода, не знаю автора), яка поставила крапку: «ТОГО народу вже нема. Після нього залишились тільки пісні, прекрасні, як його душа, і сумні, як його доля».
Василь Триліс
