Він рекомендував мене до Спілки письменників, а сам… з неї вийшов. Євген Баран — найпродуктивніший літературний критик. Працює у сфері, яка, схоже, й самим письменникам уже малоцікава, а він вперто читає тих письменників і оцінює.
При цьому цікаво, що за його ж зізнанням, — сідає писати позитивну статтю, скажімо, про Андруховича, а в результаті виходить критика. Власне, для мене це природньо: національна натура бере своє, якщо писати чесно. І тоді видно, що генітальна література — то таки наруга над літературою українською, скільки б ґрантів не освоїв Андрухович…
З Євгеном Бараном ми познайомилися у Франківську, про що й автограф свідчить — коли сину ще не було 18-и, я повіз йому показати Галичину та Буковину. Спілкування з Євгеном Бараном було легким, але читаючи його пости у Хвейсбуці, інколи жахаєшся за його душевний стан… та він заспокоює…
Що ж до Спілки — то я туди й не просився, він сам рекомендацію написав. Та коли я сказав про це одному- другому, відомий малоросійський поет, що «загубився в Мавзолеї», вибухнув гнівною філіппікою проти мене на письменницьких обласних зборах, благо, мене там не було… Хоча я навіть заяви до Спілки не подавав.
А ще, коли я подав свою книжку «Акурайку» на міський конкурс книги і отримав друге місце, а Євген Баран визнав книгу найкращою публіцистичною у всій соборній Україні за цілий рік — на конкурси подаватися перестав: куди мені до провінційних геніїв!
На книзі напис: «Василеві Чепурному – чернігівцю у Гуцулії — на добрий людський діалог в часі й просторі. 22.07. 2011»
Василь Чепурний
