Коли мені мій приятель сказав, що Петро Порошенко на своїй сторінці у Фейсбук привітав з днем народження Леся Подерв’янського, я не повірив. Якщо скористатись сучасним сленгом, то я сприйняв це як треш, абсурд. Однак, на жаль, я помилився.
«ЩИРО ВІТАЮ СПРАВЖНЬОГО КЛАСИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, НЕПЕРЕВЕРШЕНОГО МАЙСТРА ГОСТРОГО СЛІВЦЯ, ОБДАРОВАНОГО ХУДОЖНИКА, ВІЧНО АКТУАЛЬНОГО ТА СУЧАСНОГО МИТЦЯ», — написав Петро Олексійович.
Спершу скажу, що в Україні є наші сучасники-письменники, творчість яких уже увійшла до золотої скарбниці української культури, і вони є гордістю української літератури. Проте чомусь не всіх Ви, шановний Петре Олексійовичу, вітаєте – навіть з ювілеями. При цьому «вічно актуального» («вічно» — Ви бодай розумієте, під чим підписуєтесь?!) Ви вітаєте навіть не з «круглою датою», а так – «з днем народження»…
Показово, що абсолютна більшість коментів на сторінці Порошенка – похвальні, а чиясь доця ще й пишається тим, що читала своїй матері вголос твори Подерв’янського, а та істерично сміялась. Так Ви ще діткам своїм прочитайте, шановна пані, хай теж істерично посміються…
Втім, я їм не дивуюсь.
Вони живуть у світі химерної реальності, в якому брехня називається правдою, перевертні попідростали й бенкетують, а паяц стає королем… Я звичайно, не пуританин. І живу в світі, переповненому матюччям як пластиковим сміттям. І Подерв’янський, безперечно, «неперевершений майстер гострого слівця».
… Хтось скаже: а що, Подерв’янський — це «креативно». А критикують його безнадійно відсталі від часу «шароварники». Так, креативно. І талановито – згоден. Однак, панове, мусять бути «межі жанру»! Мабуть, недобре на весіллі голосити, а на похороні реготати. Хоча це, можливо, для когось буде «креативно». Мабуть, недобре одягати свиню у смокінг. І недобре справляти нужду посеред Майдану чи на сцені Національної опери.
Правда ж?
Так хай би Подерв’янський і надалі тішив своїм яскравим талантом шанувальників в інтернеті чи по якихось нічних клубах – ніхто ж не забороняє. Свобода слова і свобода демонстрації. Але ж чому лідер потужної демократичної проєвропейської сили публічно зізнається в симпатіях до творчості представника маргінальної субкультури, широко відомого використанням у своїх творах обсценної лексики, чужої і не відомої для українців багатьох поколінь? У нього ж закроєного в три поверхи матюччя більше, ніж у лексиконі кондового «сапожніка»!
Невже Ви справді думаєте, Петре Олексійовичу, що це додасть Вам політичної підтримки і авторитету серед виборців?.. Шановний Петре Олексійовичу, Ви читали твори Подерв’янського? Слухали його п’єси? Вони Вам справді подобаються? Ви в захопленні від них? Чи, може, привітання від Вашого імені нашкрябали Ваші недолугі радники з питань культури, насправді дуже далекі і від культури загалом, і від української національної культури зокрема?
Я не здивувався б, якби Подерв’янського вітали прихильники «русского міра», адже «русскій мат», який так полюбляє Подерв’янський, як і «мурка» – невід’ємна, органічна його частина. Так само я не здивувався, коли б це зробили «слуги народу», «обізнаність» яких з українською літературою у кращому разі починається і закінчується «якимсь Жаданом», а всі ці «нечуй-левицькі» зі «старицькими» для них – суцільна нудьга і деструктивний хлам.
Але ж привітали Ви, Петре Олексійовичу!
Невже Ви і справді вважаєте Подерв’янського «класиком української літератури»? Тоді запропонуйте поставити твори «обдарованого художника» на сцені наших кращих українських театрів. Висуньте його на здобуття Шевченківської премії!.. Наскільки мені відомо, досі жоден літературознавець чи літературний критик так його не возвеличував. Навіть з числа найбільш «постмодернізованих». Бо навіть вони розуміють, що марна справа – тулити горбатого до стіни. Ви – перші!
Та ж Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Василь Стус, Григір Тютюнник, не кажучи вже про Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесю Українку, в гробах перевертаються від того, що до їхньої когорти безсмертних долучився «геній матюччя»…
Це ганьба і наруга над великою українською літературою, шановний Петре Олексійовичу – називати Леся Подерв’янського «класиком»… Я розумію, що світ нині перевертається, і що сьогодні – час популістів, горлохватів і клінічних ідіотів. Але ж хтось мусить оберігати нашу Традицію, наші національні цінності, нашу українську культуру. Хтось мусить оберігати наші святі вершини – бо якщо цього не робити, то все потоне в океані цивілізаційних нечистот, а ми захлинемося від бруду, брехні і зла…
Шановний Петре Олексійовичу, на Вас дивляться, у Вашій боротьбі за Україну Вас підтримують мільйони українців (я – в їх числі). Стріляти собі в ногу – лити воду на млин наших ворогів.
Михайло Сидоржевський
