Коли Олег Лишега читав свої вірші, то входив у своєрідний транс: заплющував очі, поринав углиб тексту і розгойдувався в ритмі читання.
Здавалося, навіть землетрус не здатен зіпсувати цього настрою.
Якось він почав читати свою нову поему художникові Валерію Шаленкові. Той слухав, слухав, а врешті підвівся і сказав:
— Ну, ти читай, а я побіжу за вином.
Яке ж було його здивування, коли, повернувшись, він застав Олега, який продовжував декламувати поему, у тій самій позі з заплющеними очима і розгойданого.
Не зупинився він навіть тоді, як пролунало апетитне булькання вина у склянки.
Юрій Винничук,
із книжки «Груші в тісті»
