Культура

Фільм про Стуса, що не став явищем

В українському прокаті почався показ фільму «Заборонений», який просто не міг пройти повз увагу глядачів. Він мав стати явищем кіносезону…

Після фільмів Мілоша Формана «Амадеус», Олів’є Даана «Життя в рожевому кольорі», Джуді Теймор «Фріда», Мартіна Скорсезе «Авіатор», Тома Хупера «Король говорить!» важко щось зробити яскравіше в жанрі біографічної драми.

І все ж була надія, що кінокартина про Василя Стуса має бути цікавою. Я дивився фільм в одному з кінотеатрів мережі «Мультиплекс» і зауважив, що в залі достатньо глядачів. Тож був приємно вражений, що на українське кіно є попит. Але фільм викликав у мене доволі суперечливі рефлексії.

Василь Стус, як ніхто інший з шістдесятників, заслуговує на якісний фільм, на якому б мали виховуватися нові покоління українців. І кінострічка охоплює доволі великий фрагмент з життя найбільш стоїчного поета-шістдесятника: від 1950-х до його смерті в 1985 році.

Найперша думка, яка з’явилася після перегляду: в Україні так довго не знімали своє кіно, що вся галузь втратила професійні навички і тільки починає виходити з летаргічного сну.

Сценарій, написаний Сергієм Дзюбою та Артемієм Кірсановим, виявився лубком на патріотичну тему. Фактично це плакат, в якому немає життя, а кіногерої пласкі й одновимірні. У реальному житті в кожної людини є щось позитивне, щось негативне, щось комічне. У фільмі режисера Романа Бровка цього немає. Тут є дуже добрі й дуже погані герої.

Особливо вразила жахлива перука на актрисі Карині Шереверовій, яка грала Аллу Горську. При бюджеті фільму 38,5 мільйона гривень можна ж було купити або взяти на прокат нормальну перуку!

Безперечно, в цього фільму є свої позитиви.
Актори підібрані схожими на своїх прототипів. Це стосується кінообразів Василя Стуса, Алли Горської, Івана Дзюби, Сергія Параджанова. А глядачі так були налаштовані на кіно про дисидентський рух в Україні, що після фільму деякі жінки виходили заплакані.

Але мене охопив жаль, що тема про Василя Стуса і дисидентський рух змарнована посереднім фільмом, у якому так багато плакатного і так мало художнього.

Володимир Даниленко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *