Якось поцікавився Богдан Лепкий: «Чи багато читав Стефаник?» На що почув у відповідь: «Як там було у Русові, не знаю, але за краківських часів – ні, Арно Гарборг, Достоєвський, Кнут Гамсун, Ібсен, Пшибишевський, з яким добре жив. … З наших Франка високо ставив… Ніцшого «Also sprach Zarathustra» позичив собі від мене, бо казав, що Ніцше моцний стиліст».
Отут я посилаюся на В. Панченка, його книжку «Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості». З Володимиром Панченком мені випала нагода зустрітися тільки раз, коли я вже встиг уперше видати в Україні: «Поклади золота», «Лепрозорій», «Нова заповідь» В. Винниченка. Й замахнувся був опублікувати, завдяки сприянню В. Панченка, винниченків «Конкордизм».
Пан Володимир до мого палкого бажання поставився був прохолодно, й ненадрукований твір Винниченка побачив згодом світ в іншому видавництві.
На щастя, жаба мене не задавила. Я потішився з того! Нехай не я, то хтось інший пропагує творчість Володимира Винниченка. Й ось довідуюся, що ще є одна ненадрукована праця автора «Записок кирпатого Мефістофеля». Ідеться про його переклад Ф. Ніцше «Як промовляв Заратустра», що зберігається в трьох зошитах в архіві Володимира Кириловича.
Звісно, я вже негодящий для великих зрушень, аби мало-помалу вся літературна творчість Винниченка повернулася в Україну. Роки і мої можливості вже не ті. Й хоч маємо кілька перекладів українською мовою «Заратустри», та переклад В. Винниченка, вважаю, також неоціненний. Тим паче, що перекладений ним не де-небудь, а у Лук’янівській тюрмі.
«Моцний стиліст» у перекладі Винниченка обов’язково стане в пригоді. Нинішні часи неодмінно потребують стійких особистостей! Коли йдеться про Ніцше, Винниченка й особливо Заратустру.
Ярослав Орос
