Є щось над нами, є! Так завжди казав покійний наш Лицар народної любові… Коли Степан Павлович отримав травму і лежав у ліжку, я йому полегшила можливість телефонувати до мене. Увела під цифрою 2 номер свого телефону і відтоді зателефонувати мені було не складно: варто натиснути цифру два і другий раз кнопку “зателефонувати” і пішов сигнал.
Уже майже тиждень минув відтоді, коли між нами відбулася остання кротка телефонна розмова. Сумно, та все ж я іноді ношу з собою телефон Степана Павловича, коли йду з дому. Буває хтось ще телефонує на його номер.
Сьогодні, займаючись оформленням страшного документу — Свідоцтва про смерть, підписуючі папери, раптом чую дзвінок на мій телефон, який лежить в рюкзаку, де і телефон покійного Степана Павловича. Дивлюся, а на екрані — його фото з номером. Дзвінок йшов з телефону Павловича. Боже, я ледь стримала сльози. В той момент моя душа переповнилася емоціями такої бажаної зустрічі, але ж вмить зрозуміла — випадковість.
Дивна випадковість. Це ж треба, щоб якимось чином так правильно натиснулися кнопочки на телефоні, аби пішов такий хвилючий для мого серця сигнал, та ще й в такий час.
Вірю, так просто в цьому світі нічого не буває. Наш рідний Степан Павлович був, є і залишатиметься з нами, бо не може він інакше… Він з паралельного світу дбатиме, аби усім було добре.
Пам’ятаю, коли він в телефоній розмові з кимось ставив крапку, то завжди казав: «Добра вам, добра у цьому не легкому житті! Тримайтеся міцніше, бо як не дивно, а планета наша крутиться!»
Царствуй у своєму раю, дорога нам Людино!
Оксана Одинцова
