Культура

Твердолобі з’їдачі хліба (з «амбарної книги» Степана Пушика)

«Я ще ніколи не мав такої великої популярності… Не спиться. Благовіщення. Бог поблагословив землю, лиш мені не вистачає благовісту. Чого я такий? Мучуся. Взяв на свої плечі забагато. Господи, візьми з моїх грудей муку! Я гадав, що письменник може об’єднати правих і лівих, і вони підуть разом, бо найстрашніше розкол нації. Я, немов Пилип із конопель, як Дон Кіхот, пробую переконувати і одних, і других, що потрібна єдність, а на мене бурчать. Мені вчора кричали «Ганьба!»

(Зі щоденникових записів Степана Пушика 07.04.90).

Від народної любови до народної ненависти — навіть не мент, а блискавиця. Це й пояснює поширене явище популізму, демагогії в сучасному політичному житті. «Хліба і видовищ» тут і зараз.

Стають на одні й ті самі граблі. Й голова не болить. Твердолобі з’їдачі хліба. Вони — причина перманентних воєн, наслідком яких є втрата державности. Ситий і розбещений раб сидить у підніжжі усіх імперій.

Євген Баран

P.S.
Цікаво, просто геніально охарактеризовано Степана Пушика. Справді чоловік був тяжкий, що тяжкий, то тяжкий. І в прямому, і в переносному сенсі. Нарешті пазли зійшлися! А я думала, що то мені одній здавалося, що він такий складний і тяжкий з цими його фольклорними «пуцьками».

Леся Степовичка

«Плоть від плоті натура совітська. Це ні недолік, ні ґандж. Се констатація» — дуже влучно пише Євген Баран  про Пушика. Пливе на гадку, як письменник Володимир Фединишинець у 1992 році «наїхав» на Пушика за необґрунтовану й підлу критику русинського руху в газеті «Карпатська Україна». Резонансна інфа Фединишинця називалася якось так: «Не Пушик, а пшик». Згодом головний редактор «КУ» Петро Скунць казав, що Пушик дуже образився, погрожував судом. Це так – до слова…

Михайло Мейсарош

Якось десь прочитала оприлюднений Пушиком безапеляційний наклеп на письменника Володимира Бабляка, записаний зі слів вічного опонента останнього… Така-м люта була.., адже то справді був наклеп, бо, як кажуть, пазли не сходились. Вирішила подзвонити Степанові, який завжди лякав мене своєю «амбарною книжкою», у яку записував легенди, зокрема, про церкву, яка пішла під землю… Аж чую: помер… І сумно, й гірко, і жаль, що не спростуєш уже нічого… Хай спочиває в Бозі по трудах земних…

Галина Тарасюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.