«Я ще ніколи не мав такої великої популярності… Не спиться. Благовіщення. Бог поблагословив землю, лиш мені не вистачає благовісту. Чого я такий? Мучуся. Взяв на свої плечі забагато. Господи, візьми з моїх грудей муку! Я гадав, що письменник може об’єднати правих і лівих, і вони підуть разом, бо найстрашніше розкол нації. Я, немов Пилип із конопель, як Дон Кіхот, пробую переконувати і одних, і других, що потрібна єдність, а на мене бурчать. Мені вчора кричали «Ганьба!»
(Зі щоденникових записів Степана Пушика 07.04.90).
