Мій земляк Анатолій Стріляний (відомий в російському інформаційному просторі як Стрєляний) повідомив, що учора помер Лев Аннінський. Вічная йому пам‘ять!
Коментарі на цю подію в Україні, особливо у письменницьких колах, розходяться щодо постаті новопреставленого…
Упродовж років я досить часто спілкувався з Л. Аннінським, оскільки через очолюваний ним відділ критики на сторінки журналу «Дружба народов» виходили мої статті та рецензії.
З-поміж кращих назву статті про переклади оповідань В. Шукшина українською мовою, здійснені Григором Тютюнником, та кращих зразків світового сонета в інтерпретаціях Дмитра Павличка.
Кожен раз, буваючи в Москві, я навідувався до редакції «Дружби народов», щоб поспілкуватися з Аннінським. Часом учасницею наших розмов була Єлена Мовчан (з дому Ліфшиць), перша дружина поета Павла Мовчана, яка працювала в одній кімнаті з Аннінським.
Тут хочу пригадати один епізод.
Йшли роки горбачовської перебудови. Якраз вийшла якась книжка про Соловки зі страшною правдою про те, що там відбувалося у роки репресій, і ця книжка лежала на столі Аннінського, коли я зайшов до нього.
Обговорювали ми, однак, не книжку, а історичний факт — як група політв‘язнів ще у 1920-х роках підбила начальство Соловецького концтабору замінити хрест на дзвіниці — п‘ятикутною зіркою. Начальству ідея сподобалась, ініціатори ідеї пом‘якшили собі режим тією рокіровкою хреста на звєзду, а дзвіниця із зіркою замість хреста надійно перейшла на сторінки лоцій усього світу.
«Тепер би час відновити історичну справедливість і повернути хрест назад, на дзвіницю, — каже мені Аннінський, — але це нелегко буде зробити, оскільки ми змусимо увесь світ передруковувати навігаційні карти».
… Лев Аннінський був одним із найсміливіших критиків російської літератури та російської дійсності, про що згадує та нахвалює небіжчика А. Стріляний.
Володимир Іваненко
