Вчора були на Чернігівщині. Провідали могили батьків з нагоди Дня народження Олександра Івановича Комара, якому цими днями виповнилося б 80 років (помер у своі 62).
Поклали квіти до пам`ятника і, як найобов’язковіший із обов’язкових ритуалів — заїхали до батькової сестри, Галини Іванівни Білоблоської.
— Я теж уже приготувала панахидку за Шурка, понесу до церкви, — мало не з порога повідомила бабуся Галя. Але при цьому підкреслено наголосила: «Поїду на поворот!»
На повороті у Носівці, хто не знає — православна церква українського патріархату. А у центрі містечка — церква, яку колись допомагав відбудовувати брат Бабусі Галі. Олександр Іванович свого часу отримував навіть грамоту від блаженнішого Чернігівської єпархії за сприяння у відбуві храму… Але вона досі почитає «його святість митрополита московського Кирила»…
Думаю, якби батько дружини дожив до своїх 80, він теж би підтримав ту із церков, що на «повороті»…
А тим часом процес поволі, але, як казав один небезвідомий політик, — пішов. За два місяці церковного життя із Томосом майже 500 парафій із числа московського патріархату доєдналися до українського патріархату.
Може, комусь ця цифра видасться не вражаючою.
А я її сприймаю оптимістично. Бо хто б там як у нашому надто політизованому суспільстві не озирався назад, а рухатися треба вперед. І навіть якщо — як у тому анекдоті про зятя і тещу — ноги болять бігти довкола хати, то все одно БІГТИ треба. Поволенці, але бігти ТРЕБА!
Сергій Сай-Боднар
