Я — російськомовний киянин і все таке…. Батьки — російськомовні, радянська школа, оточення, 12 років роботи в театрі російської драми ім. Лесі Українки…
Активно долучившись до українських протестних рухів початку 90-х, теж часто стикався з проблемою того, що зараз Вілкул і Новінський, а тоді Табачник називали «печерним націоналізмом». І теж, бувало «спалахував», коли мені закидали: «чому не українською?». На що відповідав: «ну так вже сталося, що я народився і живу в Україні, я такий як ви — українець, люблю Україну і таке інше…».
Власне, те, що зараз чуємо, хоч і минуло майже 30 років, а нічого з того часу не змінилось.
Аж поки у приватній бесіді з Євгеном Сверстюком він сказав одну річ: «У тюрмі першими скурвлювалися ті, хто переходив з ворогом на спільну мову. Бо не можна шукати спільної мови з тим, хто бажає смерті твоєму народові».
І я тоді почав спілкуватися українською навіть у близькому оточенні, а потім знов «з’їхав», бо важко, а потім знов почав і знов «з’їхав». Якщо хтось гадає що я «скеля» або «кремінь», то це не так! Всі ми — живі люди і всім нам буває важко, і болить голова, і нема грошей, а ще шлунок і панкреатит, а ще тарифи і, бляха, корупція в державі…
Проте сьогодні звертаюся до російськомовних громадян — раз на день хоч декілька слів українською: в магазині, аптеці, транспорті, з рідними…
Вона потребує нашої уваги, вона потребує нашої підтримки, бо Україна лише там, де звучить українська МОВА!!!
Про ворогів все знаєте самі
Дякую за закон!!! Дякую всім, хто долучився і підтримав!!
СЛАВА УКРАЇНІ!!
Антін Мухарський
