У День уродин Григора Тютюнника ми втрьох з Михайлом Сидоржевським і Петром Засенком їздили до його останнього пристанівку. Возили квіти до ювілею. Я згадала «Три зозулі з поклоном» і це мені здалося символічним… На Байковому — сніжно і тихо. Там багато наших письменників. І щороку більшає їхніх могил…
Григорова кучерява голова, припорошена снігом, спрямована кудись вдалеч. Але здавалось, що він таки 
прислухається про що мова…
Петро Петрович згадував про дружбу з Тютюнником, їхні пригоди, розповідав про цькування Григора, про його непоступливість і незламність, про героїв його творів. Хотілось довго слухати тиху сповідь Петра Засенка про нашого Григора Тютюнника.
Чому я це пишу?
Мабуть тому, що у Фейсбукові було багато публікацій про Григора Тютюнника, багато світлин…
Значить, його люблять і пам’ятають. І ті квіти ми поклали від нас усіх з великою любов’ю і пошанівком.
Тетяна Фольварочна
