Сьогодні історичний день. Запам’ятайте і дітям своїм перекажіть, як Православна церква України повернулася у святая-святих — Києво-Печерську лавру, як там мова українська зазвучала, що син Божий народився! У момент, коли у храмі зазвучали перші ноти, на небі сонечко засіяло, вітер ущух і пішов сніжок — білий-білий, лапатий, легкий. З Україною — світло і радість добра!
Тетяна Поліщук
Молився за трансляцією Божественної Літургії з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, яку очолював митрополит Епіфаній і думав не тільки про велич цієї історичної події: перша українська служба української церкви в головній українській святині, але й думав про свою бабу Лисаветку. Вона бо все життя мріяла побувати у Лаврі, у печерах, де лежать святі угодники.
Натоді там був музей, а я був комсомольцем, ще далеким від віри, та й не уявляв як я оце бабу у широкій старосвітській спідниці, плахті та очіпку поведу у київське метро… А баба з таким захватом розказувала про 12 будівничих Успенського собору, які померли один за одним і коли помер останній з них — класти було нікуди і Марко-гробокопатель сказав їм посунутися і ті так і зробили…
Вже потім я побув у тих печерах і побачив мощі тих братів і оповідану бабою історію прочитав у Патерику. Звідки напівграмотна баба Лисаветка то знала?!
А про українську чумацьку повільність не думав — тридцять років тому мала би бути українська церква в Лаврі, але — дастьбі. Поки українство повиховувало то Кучму — секретаря парткому, то навіть Януковича пробувало (перші свої півтора роки він таки тримався курсу Ющенка, доки Москва не натисла на таємні важелі), то Порошенка, який із свого іподияконства в московському патріархаті дійшов до згадки в Томосі про автокефалію, то тепер виховує Зеленського, якому ментально взагалі чужі всі ці українські лаври-попи… То хіба був час і змога владі зайнятися українізацією Лаври?! Цвіло там «багно гнилеє» (І.Франко) руzzкого міра…
Та й зараз разова українська служба ще не означає остаточної перемоги. Тим паче, що самі печери з мощами святих і далі лишаються в безроздільному володінні обрядославних агентів Москви. Проте це початок здвиження, отого розвалу «церков-домовини» (Т.Шевченко), з-під якої встане Україна…
А ще коли дивився трансляцію, питався: як це нема митрополита Симеона і архієпископа Євстратія. Аж виявляється, вони в цей час молилися на Кіпрі, де українська делегація вперше бере участь в інтронізації глави Кіпрської Православної Церкви. Тож таки рухаємося, дякуючи Богу і ЗСУ!
Василь Чепурний
Важлива деталь про Успенський собор Києво-Печерської лаври, де сьогодні здійснює різвдяне богослужіння митрополит канонічної Православної церкви України Епіфаній. Вперше про цей факт я довідався ще в далекі 90-ті уже минулого століття. У часи вже другого у тому столітті відродження нації.
До слова, саме у цьому соборі був похований один з великих реформаторів українського православ’я і фундатор національної освіти митрополит Петро Могила. Основний період його діяльності припадає на часи 
перед Хмельниччиною.
А деталь, про яку я хочу нагадати, полягала у тому, що як це поховання, так і сама церква ХІ століття були знищені вибухом під час руйнації Свято-Успенського собору в листопаді 1941 року. Радянська пропагандистська машина, яка продукувала гібридну реальність не гірше за геббельсівську, а подекуди й краще, всі наступні роки вину за це руйнування покладала на німецькі окупаційні війська.
Натомість тільки у 90-х, коли з’явилася можливість казати і писати правду, з’явилися повідомлення, які засвідчили енкаведистський слід спочатку у замінуванні, а відтак руйнуванні однієї з головних православних лаврських святинь. Це треба пам’ятати, коментуючи сучасні події у відбудованому соборі, розуміючи з яким хитрим і підступним ворогом маємо справу.
Зі святом тих, хто святкує сьогодні! І з радістю через те, що дожили до цієї воістину історичної події.
Юрій Чорней
