Я тоді був маленький і дурний. Нічого не розумів і нічого не хотів розуміти. А ще я нічого не вмів і бажання вчитися підступно наближалося до нуля. Я нічим не займався, крім як читанням і писанням. Це був період становлення мене як людини-дорослої. І він затягнувся років на сім… Сьогодні мені наснився той період. А саме те медитативне перебування в січневому Криму.
Ті гори і той мороз, пічка в старій хаті в селі Прєдущєльноє, продавчині в магазині, які передавали привіт Юлє (тій самій), шматок холоднючого пармезана, який я довго тер для пасти, багато нової музики, яку я 
відкрив для себе завдяки господарці тієї хати і, звісно, відчуття зимового материкового Криму.
Він був сонячний, несподівано холодний, камуфльований британським DDPM. З нього не хотілося їхати, але він виявився несподівано чужим. Крим, якого я ніколи до того часу не знав. Але я полюбив його й таким.
Тепер, згадуючи його, виринають з пам‘яті саме ті дні січня 2008 року. Зима, Чуфут-Кале, Тепекермен, караїмське кладовище, дизель до Севастополя, російські триколори на будівлях з білими колонними балюстрадами, цукерки «Червоний мак» і якийсь нескінченний коньяк, від якого я немилосердно п‘янів.
І мені все це наснилося. Тихий привіт з минулого, якого, здається, ніколи не було. Крим? Січень? 2008 рік? Чи взагалі колись був 2008 рік? Я тоді був маленький і дурний. Отже, щасливий.
Артем Чех
