Якщо чесно — я шокована, дуже шокована. Прочитала передмову до роману Фолкнера «Шум і лють» авторства перспективного критика Стасіневича, який на відміну від хрестоматійної критики, котра сумнівна, написав про роман американського письменника «спокійно, не заламуючи рук до випадання суглобів». Здивована, що видавництво Жупанського взагалі опублікувало таку передмову.
Не говоритиму про примітивізм її, що зводиться до тези: не шум і крик, а тиша і любов. Я просто наведу цитати: «можна вичленити його (тобто великого американського роману) параметри», «фізично грубий 
роман», бо в ньому багато сторінок, «чистопородна трагедія», «наваристий символізм», «історичність (детермінованість пишно вбраним минулим, реальним чи фантастичним) не тисне аж так. Бо так-то тисне».
Герої Фолкнера розламані, а сам письменник — мастак розверстати фразу. Взагалі добро існує, доходить висновку Стасіневич: «Треба в нього до крові з очей вглядатися». Оця порада дуже дивна, бо можуть повипадати суглоби. У передмові дуже багато про Бога та красу, але щодо краси – як конкретної миттєвості, то тут би, на думку Стасіневича, і «Фолкнер спасував».
І Маркес, щоб ви знали, також належить до південно-американської прози на тій підставі, що Карибське море їх єднає. А що з географією у того Стасіневича? Мексиканська затока — не Карибське море. Я вже мовчу про ставлення Маркеса до США.
От хто цей маразм читатиме і купуватиме?
Не знаю, в якому стані все це шкрябав Стасіневич, але видавці про що думали? Як все це назвати? Просто якась дурка.
Роксана Харчук
