Про їжу. Про те, що в нього завжди було на столі. Навіть тоді, коли не було хліба. Це – зеленина. Називав її «найціннішою їжею не за всі гроші світу». Можна сказати – задурно. Бо росте вона на городах, попідтинню й на пустирях. Віхтики зелені лежали біля ложки щоразу, коли ми сідали до столу. До споживання годилася вся зелень, але Андрій Ворон поділяв її за здоровою поживністю.
На перше місце ставив хріницю сійну (крес-салат). Відтак ішла гіркувата красоля велика (настурція). Якщо додавати їх до їжі бодай жменьку щодня, то «будеш дихати на повні груди і яснішою стане голова». На третьому щаблі – листя буряка. Воно за поживними якостями переважає шпинат, кріп, салат, цикорій, петрушку, квасець-щавель, ревінь, розмарин, кульбабу і кропиву… Усе це теж росло в нашому городчику і щодня потрапляло на стіл.
«У зеленині та ягодах, – казав він, – живий кисень. І від нього легка кров та легкість на душі».
Окремо – про крокуси. Вони росли на задвірках обійстя, під лісом, насаджені ним колись. Дідо Андрій називав їх «золотою травою» і сушив їхні «війки». Кілька тоненьких золотистих тичинок кидав для настою в гаряче молоко. Бувало, казав загадково: «Я не знаю нудьги, безсоння та лінощів, бо споживаю «шапран» (шафран). Він кріпить у тілесній і душевній утомі чоловіка і робить чарівною, привабною жінку».
Який кус – такий глузд
Казав, що від прародителів успадкував ретельний догляд за зубами. Чистив їх сіллю з попелом. Сіль горова, дрібно потовчена, а попіл звичайний – із домашнього вогнища. Брав суміш на палець і чистив. Інколи додавав меленого перцю, коли неміч у тілі і кволе травлення. Довго і ретельно шпарував зуби і розминав ясна. Бувало, додавав краплину олії. Ліпше горіхової. Від зубів ідуть протоки по всьому тілу, навіть до мозку. Який кус – такий глузд, казали здавна. Вибираючи коня, циган буде уважно зазирати в зуби, хоча до своїх йому найменше діла.
Добре чистить зуби й порошок із білої та синьої глини. Дітям і жінкам він більше підходить. При зубному болю добре помагає відвар насіння акації. Ще треба взяти собі за звичай дві речі: солодке запивати теплою водою, а після кожної їди – полоскати рот. Коли дідо Андрій бував довгий час у полях чи в дорозі з ночівлею, то жував стебла пирію, вівса, м’яти, чебрецю, тонконогу, тимофіївки. А в лісі – гілочки верби, горобини, ірги, черемшини. Вони теж дуже добре чистять зуби, ще й додають живильні соки.
Корінь тіла
З ніг починається людина. Ноги – наш корінь. Тому їм повсякчас потрібна зажива від землі. Коли босоніж ходимо, нога потягне собі підкріплення із землі. Якщо доводиться довго ходити обутому, стеліть у взуття зелене листя, а зимою – пелюстини цибулі.
Природа болю
Людина є незріла і крихка, вона завжди шукає сенс у своїх діях. Шукає нагороду або виправдання. А це є спротив, що викликає внутрішню напругу, а отже – й біль. Біль ми самі викохуємо, як звільнення від напруги. Насправді не «нас болить», а «нам болить». І біль звільняє, бо закреслює всякий сенс, сам є найвищим сенсом. Біль – це вершинне напруження, після якого настає розслаблення, обновлення, втіха… Біль – це відкриті двері до змін. По-іншому: це наша безмовна розмова з вищою природою, яка хоче нас навернути, змінити, врятувати. Доки не пізно…
Здоров’я – це радість
Коли радіє наша душа? Коли все робимо від душі. І це є здоров’я. Але, дотримуючись здорового трибу життя, не варто забувати про саму радість життя. Тоді це радісне здоров’я.
Мирослав Дочинець,
із книги «Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу
від карпатського знатника Андрія Ворона»
