Культура

Від короля Улофа до Євро-2020

Нині вся Україна та ще пів світу обговорюють одну тему: як шведи допомогли українцям пробитися до чвертьфіналу чемпіонату Європи з футболу. Різними жартами та мемами на цю тему пересипано весь Фейсбук. Багато хто пише, що ця традиція шведів — допомагати українцям тягнеться ще від Карла Великого. Але насправді така традиція значно давніша і започаткував її тисячу років тому шведський король Улоф Шетконунг.

І треба ж такому статися, що саме про цю історію йдеться у романі Вероніки Мосевич «Гардаріка. Таємниця забутого світу», що торік вийшла у видавництві «КСД».

… Надворі 1019 рік від Різдва Христового, молодий руський князь Ярослав, син Володимира Великого, відправляється до шведського короля Улофа Шетконунга просити військової допомоги. Справа в тім, що після трьох доволі успішних років його правління на Київському престолі, названий брат Святополк, заручившись підтримкою польського короля Болеслава, віроломно захоплює владу. Тож Ярославу нічого не лишається, як шукати військового союзу зі шведами.

Перебування Ярослава при шведському дворі не обмежилося тільки його домовленостями про військову підтримку. Тридцятилітній князь закохується в доньку Улофа Шетконунга юну принцесу Інґіґерд. Дівчина теж відповідає йому взаємністю і король з радістю погоджується на цей шлюб навіть незважаючи на те, що вже пообіцяв руку доньки норвежському королю Олафу. Видно шлюб доньки з руським князем видався йому значно вигіднішим і стратегічно правильнішим. Тож після цих домовленостей оснащене шведське військо вирушає через Балтійське море і далі руськими ріками до далеких київських земель.

І от 24 липня 1019-го року об’єднане військо князя Ярослава та шведських вікінгів зійшлося на річці Альті з військом Святополка Окаянного та його союзниками печенігами і дістало перемогу. Після цього Ярослав зміг посісти Київський престол і стати володарем величезної (навіть за сьогоднішніми мірками) Руської держави. А ще він став зятем шведського короля, бо восени цього ж року князь Ярослав та принцеса Інґіґерд повінчалися в Десятинній церкві Києва.

Тож традиції шведів допомагати українцям вже цілих тисячу років. Саме ця історія і лягла в основу роману Вероніки Мосевич. Вона назвала свій роман «Гардаріка», бо саме так скандинави називали Руську державу. Це дуже вдала ідея, бо від цього слова віє якоюсь таємничою романтикою.

Основна сюжетна лінія роману — романтична історія кохання Ярослава та Інґіґерд. Авторка дуже вдало та детально змалювала образи своїх головних героїв. Особливу увагу приділила постаті шведської принцеси. Згодіться, не багато в українській літературі творів, що висвітлюють цю історичну і дуже вагому для нашої нації постать. Інґіґерд була старшою донькою шведського конунга (себто короля). Тож її змалечку готували, аби бути дружиною котрогось з володарів європейських держав. Вона набувала знань, вмінь, зміцнювала свій дух і волю. За версією авторки роману великий вплив на розвиток принцеси мав її духовний наставник – язичницький жрець Один. Він походив з прилабських слов’ян (племена, що жили біля Лаби, сьогоднішньої Ельби). Звідти походила і мати Інґіґерд, королева Єстрід. Тож, як бачимо дружина Ярослава Мудрого була не цілковита шведка. Друга половина її крові все ж таки слов’янська.

Лінія роману, що описує стосунки Інґіґерд і Одина за жанром тяжіє до фентезі. Тут багато містики і надприродніх сил. Тож роман буде в першу чергу цікавий молоді, бо саме молоді люди є найбільшими шанувальниками такого жанру. І загалом мені здалося, що роман написано саме для молодіжної цільової аудиторії. Він з простих речень та великої кількості діалогів. Певні частини подекуди повторюють одна одну. Десь так і має бути написаний підлітковий роман, щоб просто і доступно передати авторську розповідь. Але якщо задатися ціллю зробити роман цікавим і для більш зрілого читача, то варто було б добру чверть роману… скоротити. Від того він би тільки виграв.

Я зачаровувалася місцями, де авторка характеризує своїх героїв, подає їх роздуми, описує обставини, в яких вони опинилися чи змальовує природу. Видно, що вона володіє мистецтвом художнього слова. Але частини роману, які описують певні сцени, в яких діють персонажі або їх діалоги, подані геть по-дитячому. Тож надалі, беручись за новий роман, варто чіткіше визначити свою цільову аудиторію.

Читала роман «Гардаріка. Таємниця забутого світу» на морському узбережжі. Тому нескладна, майже дитяча, книжка була більш, ніж доречна. Власне, я анітрохи не критикую роман. Бо сприйняття будь-якої книжки – це дуже суб’єктивна річ. І, безперечно, Вероніка Мосевич буде мати свого вдячного читача. А те, що вона взялася за змалювання нашої давньої історії, таки заслуговує на повагу. Бо треба ж було комусь нагадати нам, українцям, хто допоміг молодому русичу стати великим князем Ярославом Мудрим.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.