У часи миру в День Незалежності України доречно було мандрувати нашою неповторною країною. Нині мандрувати складно, однак мандрівка може бути віртуальною. Напр., можна прочитати новий історичний роман Катерини Липи «Сатанів. Тевтонське прокляття» і помандрувати у 15 ст. — часи Грюнвальдської битви, відвідати руські міста — Сатанів, Язлівець, Кам’янець і Кременець, відчути Середньовіччя через прекрасні описи зброї, побуту, одягу, замків, фортець і підземних ходів.
Цікавими є також описи Бохіту і поганських вірувань, що пов’язані зі Збручанським ідолом або ж Світовидом. Хоча колізії нового роману Катерини Липи відбуваються на тлі історичної правди — ідеться в ньому про заколот подільської шляхти проти князя Вітовта — центральні персонажі твору таки вигадані, зокрема вигаданою є постать боярина Василя Крука (не плутати із поеткою Галиною Крук).
Цей роман не має якихось завищених інтелектуальних амбіцій, але його написано зі знанням справи, з увагою до деталей, із азартним пошуком речей простих, без яких неможливо описати жодного героя, напр., деталей жіночого одягу або матерій, з яких шили тогочасні сукні.
Роман вийшов таким же скромним, як і головне місце його дії — місто Сатанів, але дуже рідним, милим і конкретним, таким, наче можна доторкнутися рукою до тих кам’яниць і рундуків, що стояли у місті, випити тогочасного пива і оглянути виставу скоморохів, вийти до Збруча і насолодитися заходом сонця.
Катерина Липа детально описала у післямові, що у її творі є вигадкою, а що ні, назвала усі джерла, якими користувалася, зображуючи своїх лицарів. Зрештою у цього роману буде продовження. Хай щастить Катерині Липі, письменниці, яка має талант передавати дух місця і дух часу, письменниці, яка прикрасила своїм твором мій цьогорічний День Незалежності.
Роксана Харчук
