Дорогий Віталію! Терпляче діждавшись моменту, коли зазвичай ти вже прокидаєшся у суботній день після чергової бурхливої та діяльної творчої ночі, я разом з усім прогресивним людством сердечно вітаю тебе з Днем народження! Радий бачити, що і сьогодні ти залишаєшся таким же енергійним, потужним, ініціативним, цілеспрямованим і оптимістичним, як і у наші з тобою студентські роки.
Але з тих пір ти дуже пишно обріс багатьма досягненнями в українській журналістиці та в українській науці, та ще й росіян по ходу непогано просвітив, коли свого часу в Московському університеті блискуче захищав свою дисертацію про творчість Михайла Драгоманова.
Талановитий журналіст, редактор, науковець, викладач у престижному вузі, обдарований від природи 
поліглот, який прекрасно оволодів кількома європейськими мовами та ще й узявся за санскрит — ти яскравий приклад кипучої енергії та невгамовності.
Я дуже радий спостерігати за твоєю активною діяльністю, і хочу сьогодні попросити у тебе пробачення за те, що одного разу я так несправедливо навіть погрожував тебе убити. Це сталося, якщо пам’ятаєш, тоді, коли упродовж багатьох ночей ти, перекладаючи кожної чергової ночі українською мовою ще один чи два вірші Шарля Бодлера, одразу пересилав їх мені електронною поштою, тут же будив мене телефонним дзвінком і вимагав негайної рецензії на твої переклади.
Я змушений був спросоння діставати з книжкових полиць моєї домашньої бібліотеки колись подароване моїм швейцарським другом раритетне паризьке видання Повного зібрання творів Шарля Бодлера, шукати у величезних томищах той вірш, що перекладений тобою, порівнювати твій український переклад з французьким оригіналом, і негайно писати й відсилати тобі рецензію.
Якоїсь чергової ночі ти так мене дістав, що я вже було вирішив тебе убити. Мабуть і вбив би! Але одного разу я прочитав коментар під публікацією добірки твоїх перекладів. Один із коментарів настільки мене зворушив, що я передумав тебе убивати. Той чоловік написав: «Якщо сьогодні, під час війни із Росією, у цій країні ще хтось перекладає поезію Шарля Бодлера, то ця країна непереможна!»
Я вже не пам’ятаю прізвища твого рятівника, але дуже радий, що ти, Віталію, залишився живий і неушкоджений.
Твори, друже!
Пересилай мені твої переклади і телефонуй коли завгодно, хоч і, як ти це дуже любиш, глибокими ночами! Я негайно ж буду відповідати на твої дзвінки, з цікавістю читати надіслане тобою і без найменшої затримки надсилати тобі мої скромні рецензії на твої чудові переклади!
Міцного здоров’я, щастя і добра тобі, дорогий Віталію, та усій твоїй славній родині!
Олександр Рущак
