Вони не говорять про високі матерії,
у них на стінах немає Франка й Шевченка,
вони ніколи не брали участі в різдвяних містеріях,
і їхня лексика далека від словників Грінченка;
вони молоді й кумедні – сміливі і відчайдушні,
ця війна для них перша, для багатьох вже й остання,
вони вчаться стріляти, як вчаться писати учні,
і складають відмінно іспити з чистописання,
вони пишуть вогнями, тілами, слідами і кров’ю,
їх молитви короткі – на довгі немає часу,
замість храмів, у них серця, налиті любов’ю,
і зимові дерева на сонці – замість іконостасу;
вони не люблять прогнозів, їх не цікавлять модні тенденції,
між ними є різні – лагідні, запальні, іронічні і вперті…
ті хлопці не знають, що таке «екзистенція»,
але щодня балансують поміж життям і смертю.
Наталія Ковалик
