Юрій Макаров уже «протягнув» до останнього туру голосування на Національну Шевченківську премію якогось Олєксандра Авербуха! Поцікавився: шо ж воно за поет такий, що на думку Ю.Макарова, заслуговує всеукраїнської літературної премії? Виявляється — автор всього трьох поетичних збірок. Невже ж вони такі геніальні, що відповідають статусу Шевченківки?
Вони не говорять про високі матерії,
у них на стінах немає Франка й Шевченка,
вони ніколи не брали участі в різдвяних містеріях,
і їхня лексика далека від словників Грінченка;
«Художніка абідєть может каждый» — знайомий всім нам вислів. Але чому художник має право ображати глядача, я не знаю. Натомість саме таке враження склалось після перегляду прем’єрної вистави «Мина. Історія перевертня» у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театр імені Ольги Кобилянської. Після вистави «Карпатський раж» я трохи засумнівалась в режисерському таланті Дмитра Леончика, але все ж таки пішла подивитись його наступну роботу за п’єсою Миколи Куліша. І це була необачність.
