Все почалося з анекдотичної історії. Ми зустрілися на початку липня 2014 року у звільненому Краматорську. Я і Пьотр (по-нашому Петро) Андрусечко, кореспондент «Газета виборча». Ми з ним бачилися ще в Грузії у 2008 року. Під час Майдану. Перед тим останній раз — якраз у день побоїща на Інститутській. І ось тепер, через півроку, в Краматорську. Нам не треба було писати в номер. Вирішили взяти винця і трохи десь посидіти.
І раптом виявилось, що двоє чоловіків, які їздять на війну і мали би бути втіленням мужності і вміння зробити з нічого все, тупо не здатні без штопора відкоркувати пляшку вина.
Попхалися до наших військових, які сиділи в міськвиконкомі, що за метрів 400 від готелю. В них також не виявилося штопора. Але вони взялися корок виколупувати шомполом. Колупали хвилин 15. Аж упріли. Мені незручно. У нас було дві пляшки. Другу я вже й посоромився просити відкоркувати.
Така історія. Що з нею робити? В репортаж не вставиш. Хіба що за пивом переповідати. І я вирішив написати оповідання. Підтягнув до неї інші історії і вийшов такий собі образ війни. Оповідання опублікувалося під назвою «Штопор». А потім я вирішив, що під час війни сталося стільки всякого, що воно тягне на більший текст. Так і народилась книжка «Репортер Волковський», яку переклали англійською. Вона вийшла в США.
***
Під час ефіру на радіо NV Дмитро Тузов, де йшлося про мій роман «Репортер Волковський», запитав мене: чи надихався я такими творами як «Пригоди солдата Чонкіна» Войновича? Це питання стосувалося антиутопічних оповідань, які, правда, в англомовну версію книги не увійшли. Я відповів: коли помер Володимир Войнович, я вирішив перечитати «Чонкіна». І знаєте, що виявив? У мене був блювотний рефлекс від того, що читаю.
Так. Це була талановито зроблена сатира. Але вона була про життя в совку. А це те саме, що читати сатиру про глисти у купі лайна. Там ніякого просвітку не було, крім того, щоб тікати геть з тієї смердючої країни.
Я сподіваюся, що мої антиутопічні оповідання мають дещо інший характер. Там все таки показані діяльні, нормальні люди з адекватними реакціями. Ну, і сам Волковський, який деякими вчинками не сподобається диванним воїнам-моралізаторам, але він діє, в суперечливих ситуаціях так само суперечливо.
Я припускаю, що саме це і сподобалося американцям. Бо вони самі є діяльними людьми. До речі, якщо хтось ще не купив мою книжку (українську версію), то не втрачайте часу. Звертайтесь за адресою: vonakul@gmail.com
Юрій Луканов
