Був сьогодні вранці у Видубицькому монастирі.
Люблю це місце. Люблю сам там бродити просто так.
Видубичі цілком автокефальні в часі й просторі. Десь недалеко-далеко шумить автомагістраль вздовж Дніпра. За кількасот метрів і за кілька століть…
До того ж, Видубичі несамовито осінні.
Жухнуть останні квіти, падає останнє листя, на лаві лежить яблуко, що ховалося до останнього на дереві, а сьогодні таки впало… По паркану на волю завзято подерся хміль… Від зими не втечеш, друже…
Це місце дуже толерантне до людей. Тут ніхто ніколи не гаркне зненацька на жінку, що прийшла без хустки чи в джинсах… Думаю, тут змогли б ужитися разом у кельях усі гоголівські герої, включно з «неблагонадьожними»…
Вже холодно, але не холодно…
Трохи нижче по схилу монастир має невеликий городець. Прямо на землі лежать купками дбайливо зібрані жовтогарячі гарбузи, ледь вкриті туманом…
Мабуть, будуть празнувать Хелловін, коли миряни порозходяться ввечері по домівках…
Віталій Чепинога
