Жовтневий дощ і книжка «В осім барку», яку читала невідривно, як пролог до книжки «Сто днів Широкої війни», склали мій день. Цікава річ — часовий простір між давнішою книжкою і сьогоднішнім днем автора: здавалося б, віджилі події і персонажі — прочитуються в «сьогодні», бо вражають візії Широкої війни, які вбачалися письменникові десять років тому… Наповнити щоденник не лише собою може не кожен письменник.
Василеві Чепурному це вдається вже в третій книжці! — бо має глибоку пам’ять і чуле серце, бо в соціумі він — то організатор подій, то є їхнім активним учасником. Журналістом-самовидцем.
Не буду розводитися про цю ентузіастичну натуру, бо Василеву природу (цитую з книжки «В осім барку»), вдачу і стиль визначає відгук про нього світлої пам’яті вчителя В.П.Балабатька: «Запав мені у пам’ять, бо правдивий був і завжди не боявся казати правду».
І таки жодний запис в цій книжці не змусив мене засумніватися в правдивості написаного. Але не лише «правда про і від Чепурного» утримувала сьогодні мій інтерес до книжки, виданої 10 років тому — не застаріли історичні новелетки про особистостей з Чернігівщини,
оцінки тогочасних політичних діячів, бувальщини та людські долі, дорожні замальовки, сердечні родичанські спогади про лад в рідному селі-домку…
Слова з говірки рідного краю: кавми, дзулики, сирокваша, пундики, захолод, олій, гоцки, несусторомний, джерег’еля, хробур, льодовня, мацаки… Цікаво було б мати словничок діалектизмів від Чепурного.
Що тримає читацьку увагу? Звичайно ж, характер самого автора — йоршистого, але послідовного, коли йдеться «про загрузлих у болоті уявної величі». Так само, як і його зворушлива людська вразливість: «Чоловіки плачуть не від болю. Чоловіки плачуть від безсилля. І добре, коли сльози співпадають з ранковим умиванням — тоді сліз не видно. Єдине — треба вберегтися від розмови, бо голос зрадницьки видасть сльзи. Друг пише — ти втомився, віддаючи себе соціуму… Можливо, але я не збираюся тікати від людей, а хочу відпочити від них, як Коцюбинський в «Intermezzo». Зрештою, монахи-відлюдники тікають від людей, щоб тримати небо над їх головами».
… Від людей Василь Чепурний не втік, небо над його талантом високе, його молитви щирі і дають можливість людям бачити і відчувати українське небо навіть в ці невтішні часи і дні. Ті, хто читав його книжку денників-репортажів-вражень «Сто днів Широкої війни», в цьому переконалися.
Любов Голота
