Ця книжка — вітання з першого курсу. З пізньої осені 1976 року, коли за годину до занять заскочив у тісненький магазин «Поезія», що тоді притулився вивіскою до рогу вулиць Леніна та Пушкінської. Заскочив — і вже при дверях підпер чималу людську вервицю до розкладки. Нюхом відчув: буде улов.
Жовтневий дощ і книжка «В осім барку», яку читала невідривно, як пролог до книжки «Сто днів Широкої війни», склали мій день. Цікава річ — часовий простір між давнішою книжкою і сьогоднішнім днем автора: здавалося б, віджилі події і персонажі — прочитуються в «сьогодні», бо вражають візії Широкої війни, які вбачалися письменникові десять років тому… Наповнити щоденник не лише собою може не кожен письменник.
Повернешся туди, де води стічні,
Лишаючи обтяжливий намул,
Прозорішають, мов сніги у січні,
Й відходять чистими в далечину німу.
Повернешся, повернешся, хоч листом
У безупинній течії доріг,
Збагнеш в нетямі: був лишень артистом,
І не проститься задаремний гріх.
