Повернешся туди, де води стічні,
Лишаючи обтяжливий намул,
Прозорішають, мов сніги у січні,
Й відходять чистими в далечину німу.
Повернешся, повернешся, хоч листом
У безупинній течії доріг,
Збагнеш в нетямі: був лишень артистом,
І не проститься задаремний гріх.
Повернешся? Не тішся сподіванням,
Немов стебло вологістю роси…
Повернешся, повернешся востаннє
В чужі обличчя, душі, голоси.
(Мирослав Лазарук. Коломия. К. 1988)
Коломия не оцінила любові поета. І хоча він часто приїжджає у Коломию, підкреслюючи свою спорідненість і з містом, і з селом під Коломиєю, де народився, — все одно залишається чужим.
Я відкрив Мирослава Лазарука-поета з книжки «Пантір» 2006. «Коломиї» не читав, а наступні якось не вражали. Щось було в моєму читанні упередженого. Бо Мирослав є чоловіком контрасним, який живе зі своєю правдою. У 90-х, коли ми познайомилися, Мирослав був начальником управління культури Чернівецької області. Нині він — директор музею Володимира Івасюка.
Ще є редактором «Буковинського журналу», якого оце видає з добрих 20 літ із 30-літньої історії журналу. Багатьох Мирослав уже втомив своїми вимаганнями-переконуваннями передплатити журнал, але це наслідок відсутности державної політики щодо літературних журналів.
Поетом Мирослав Лазарук є добрим, перфектним.
Попри певні словесні збіги з поезією Герасим’юка, а тут можна говорити про впливи, Лазарук є самостійним і глибоким автором.
Євген Баран
P.S.
… Принагідно розкажу цікаву історію про книжку «Коломия». Десь в 1986 році писали ми видавничі плани у відділі поезії та першої книжки в-ва «Молодь» (тоді їх писали на три роки вперед). Згідно рекомендації редактора Герасим’юка збірку Лазарука я поставила до плану, головна редакція ніяких зауважень не мала, видавничі плани передали на утвердження до «вищих інстанцій».
Десь через тиждень алярмом телефонує головний редактор і говорить, що не проходять дві назви (як назви, а не рукописи) і треба негайно шукати авторів, щоб пропонували інші, або хай редактор разом зі мною шукає назви.
То був цікавий випадок, бо згодом обидва залишили мемуарні спогади «про розправу над їхніми рукописами». Ясно, що розправлялася я. Мобілок не було, Герасим’юк Лазарука не видзвонив, затруднявся щось запропонувати. Оскільки було «опів до другої години», а о другій я вже мала занести пропозиції, кажу Герасим’юку: «Ти ж товаришуєш з Мирославом. Де він народився?» «В Коломиї, але яке то має значення?» — дратується Василь, втомлений редакторськими буднями. «А те, що «Коломия» — геніальна назва, кому не сподобається?! А ти знайди Лазарука, хай скаже свою назву. Або напише вірш про Коломию, при остаточному редагуванні поставиш».
Тепер не скажу, як все було — чи Лазарук погодився, чи Герасим’юк його й не питав, але затвердили «Коломию». Пройшло чимало літ і ось читаю в спогадах М.Лазарука, що ця, запропонована мною назва, була мало не вигаданим мною способом знущання над молодим поетом…
Взагалі, спогади поетів, які, переваливши за 50, шукають найгероїчніші (найпатріотичніші, мученицькі, повні переслідувань і т.д.) дні і миті, виписуючи їх в деталях, варті досліджень. Бо, читаючи їх раптом відкриваєш не лише глибоко законспіроване підпільництво поета, але й свою зловмисність, про яку й не здогадувалася!..
Того ж дня я телефонувала в Івано-Франківськ ще одному авторові і просила його замінити назву збірки «Січнева сосна», бо, виявляється, хтось уже написав і видав «Січневі сосни». Автор одразу змінив назву, книжка під нею й народилася. Я б про це навіть і не згадала, якби не звичка читати чужі спогади.
І, — за що ти караєш її, сироту! — читаю щось таке: «Завідувачка редакції поезії Любов Голота одразу розгадала в назві абревіатуру СС (січові стрільці) і наказала назву змінити, що я й змушений був зробити…»
Оскільки автора вже нема на світі, не буду називати його прізвища, лише ім’я — Ярослав. І не сміятимуся, бо хто знає, що вело його пером — пошук страждань чи хвороба.
А Коломию я завжди любила, хоч, можливо, й дещо легковажно:
Коломия –не помия,
Коломия –місто,
В Коломиї такі дівки,
як гречане тісто!
Отакі вони, мої наддніпровські «Гоп, мої гречаники!» до крутих і героїчних біографій лауреатів обласних комсомольських премій…
Любов Голота
