Василь Чепурний закидає Андрієві Куркову, що той не напише про «кондового українського радянського письменника» Вадима Собка… Не сперечатимусь, лише скажу: для мене захоплюючим був роман Андрія Куркова про скарби Тараса Шевченка «Лагідний янгол смерті». Там і убивчі для інтелігенції 70-ті роки, і подорож на Мангишлак, + (ще в 90-х) дано політичну оцінку злочинному шляху і методам Росії, і приязне ставлення до Західної України, як носія цінностей народу і багато ще.
Василь Чепурний правий у тому, що цей НЕ ЗГАДАНИЙ НИМ роман КУРКОВА не такий широко відомий і розкручений. Але це залежало уже не від Куркова, а книжкової індустрії.
Російська книжкова пропагандистська машина заборонила його друкувати в Росії. Європа не сприйняла належно цей твір — наша історія вказаних періодів їй нецікава. Та й Україна мало знає цей роман. Добре, що його у 2020 році майстерно озвучив Олексій Богданович на радіо Культура.
Можна назвати десятки чудових книг знаних українських письменників, не кажучи про не дуже відомих… Усі вони досі не мають своїх поціновувачів…
Я б не став кидати камінь у Куркова.
Те, що він написав і ще напише іще буде перекладене українською і послужить Україні… Як той же «Лагідний янгол смерті», перекладений і озвучений Олексієм Богдановичем…
Владислав Савенок
P.S.
То це йдеться про Куркова чи про загальні для української літератури проблеми? Мені здалося, що більше про друге і здебільшого про НСПУ. Якось я на своїй ФБ-сторінці поставив запитання: що автору-літератору дає членство в НСПУ? Звісно, питання риторичне.
Прямої відповіді я так і не почув. Звісно, є люди-автори, які без НСПУ не зможуть нічого. Звісно, є й такі, що завдячують НСПУ усім: знаністю, титулованістю, накладами — вони й життя свого не мислять без Спілки.
Але якщо НСПУ хоче з повним моральним правом і надалі декларувати високі моральні принципи та власне місіонерство в царині вітчизняної літератури, вона таки мусить усвідомити, що на сьогодні це лише слова. Ні про який захист не те, що авторів, але й «письменників» від сваволі видавців говорити не доводиться: НСПУ в той бік навіть дивитися боїться, собі ж вийде дорожче. Ні про яку протекцію молодим талантам мова не йде: швидше навпаки — невідомого заб’ють камінням, а проштовхнуть де треба свого, зі Спілки. Поза НСПУ знаходиться така маса молоді й неофітів, а в Спілці — стільки нікому не відомих і невідомо з яким власним багажем «письменників», що вона здається Національною Спілкою лише дуже вузькому колу літераторів — її ж членів.
От коли НСПУ (чи її підрозділ) оцінить і висуне на здобуття хоч якої-небудь української премії маловідомого автора, що не є її членом, але гідний відзнаки, я, можливо, й почну вірити в слова про «місіонерство» і заклопотаність НСПУ долею української літератури. Але такого не станеться. І це прикро.
Володимир Ворона
