Культура

Як нас Лесь Танюк «нагодував»

Є речі, які неможливо пояснити тим, хто не жив за совка… Пригадалася раптом історія, що трапилася зі мною і американського українкою Іреною Яросевич, котра працювала в очолюваному мною «Рух-прес», так називалася колись прес-служба Руху. Ірена там відповідала за зв’язки з іноземними ЗМІ.

Ми прийшли до готелю «Москва», який нині «Україна». Нам треба було передати якісь документи на той час народному депутатові Лесю Танюку. Ірена каже мені: «Ходімо до ресторану, пообідаємо». Йшлося про ресторан в готелі. Я їй відповідаю: «Краще не треба, бо там в цей час точно можуть бути проблеми».

Вона з ментальністю людини вільної країни не може збагнути, які можуть бути проблеми у закладі, якому вона хоче дати заробити?! Наполягає на своєму. А в нас, хоч і проголосили незалежність, але тоді був «совок-совком».

Заходимо ми до того ресторану, а там бігають офіціанти і жодного відвідувача. Виявилося, вони готували якийсь захід, що мав відбутися за кілька годин. Ми просимо нас обслужити, але вони кажуть: ні, і посилаються на приготування до заходу. Ірена запитує, чи можна поспілкуватися з начальством. Її відправляють до столика в кутку ресторану, за яким сидить пещений чоловік у двобортному костюмі і щось пише.

Ми підходимо, вітаємось. Він відриває на мить погляд від своїх паперів, щось мугикає, знову опускає очі і продовжує писати. Ірена пояснює йому: ми хочемо поїсти, ми швидко поїмо і не будемо заважати підготовці до майбутнього вашого заходу.

Чоловік не відриває очей від паперів і заперечно мугикає. Ірена продовжує його переконувати, але він не поступливий. Ірена нарешті не витримує. А характер вона мала запальний. Вигукує: «Совєцький хам!». Він тільки скоса подивився. І ми пішли. Ірена кипіла, аж шкварчала.

Заходимо до Танюка і вона виливає йому всі свої емоції. Пан Лесь, не довго думаючи, одягає піджак із депутатським значком, ми йдемо до ресторану, підходимо до того начальника. Танюк каже: «Тут до нас американські гості приїхали, треба їх нагодувати». Той чоловік підводить ошелешені від такого нахабства очі, помічає депутатський значок, правда, не налякався, а скривився і покликав якогось офіціанта й дав вказівку нас обслужити.

Для Ірени це була як битва під Конотопом – сатисфакція, перемога. Вона торжествувала!

Чи можемо ми сьогодні собі уявити, щоб член парламенту ішов до ресторану вимагати, аби там когось нагодували? Або щоб когось сьогодні тупо не нагодували в ресторані? Ще на вулиці за руку ловлять!

Ровесникам незалежності ця історія здаватиметься якимось божевіллям. Якимось маразмом. А тоді це було як звична річ. І яке щастя, що ті ідіотичні реалії канули в Лету. Яким би не було складним наше сьогоднішнє життя, але існувати в ньому значно комфортніше, ніж у маразматичному «совку». Хоча нинішня влада постійно демонструє дурість у совєцькому стилі. Недарма від «найвеличнішого» так потужно віє «совком».

Юрій Луканов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.