До Нового 2021 року на стіні гуманітарного відділення АН України, що на Європейській площі столиці, відкрито «дві меморіяльні дошки» літературознавцеві й поету Івану Світличному та перекладачеві й поету Василеві Стусу. Обидва – неординарні особистості, що заслуговували б на окремі пам`ятні відзнаки, а не зліплені докупи.
Може, зекономили кошти на цих двох велетах духу, а, може, через елементарну відсутності фахової художньої ради, яка уже на першому етапі художнього задуму скульптора Василя Маркуша угледіла б неестетичний «кубік-рубік»…
Увічнили за ініціативи та за кошти київської державної адміністрації під щасливою «мерською зіркою» героя-боксера, що «блиматиме» нам ще одну каденцію.
Що ж до задуму і його сумнівного втілення, то мені здається, скульптор зазвичай підсвідомо шукає портретну схожість з ліпленими ним і відлитими у бронзі персонажами. Так буває на другому-третьому курсах художнього інституту, коли студенти-початківці мимоволі малюють або ліплять власні портрети. Мене особисто вкрай обурили портрети-«близнюки» Івана Світличного, якого знав особисто, з Василем Стусом.
Обидва скульптурні портрети, немов дуті скляні ялинкові прикраси, що чіпляють на ялинку.
За радянського часу у Києві була купка «довірених» авторів, лише їм влада давала грошовиті замовлення на меморіальні скульптури та дошки на честь ще тих, радянських героїв. У творчому доробку скульптора Василя Маркуша це вже не перша меморіяльна дошка з образами українських національних героїв. Традиція переважно давати «харчуватися» «нашим» чи «своїм» митцям, незалежно від їх мистецького фахового рівня, успішно продовжується…
Георгій Бурсов
