Сьогодні ювілей у Юрія Андруховича… Вимальовується «незручна» правда для мене, яко опонента Андруховича. Він мав силу йти, хоча його багато хто не любить…
У нас не люблять успішних людей, (додаються недоліки індивідуального характеру й, моментами, відсутність стратегії), — не думаю, що стимулом є тільки зарібок (його завжди не вистачає).
Але якби «Макарком» ухвалив рішення за Андруховича чи Іздрика, — попри суспільний крик, — се був би варіянт інкарнації. А так момент прогавлений, прірва між мислячими людьми росте, а Україна все більше грузне в сипучих пісках «візійного» протистояння.
Як любить повторювати мій знакомий: «І нема на то ради»...
Євген Баран
P.S.
Андруховича мені важко читати. Він жонглює словами доволі нудно, але хоч до ладу. Правда, він добре пише політсарказми, але ця тема скоро заглухне як токсична для авторів. Прохасько мене денервує остаточно, особливо останнім опусом у «Збручі». «Макарком» зробив нас разом. Краще б преміював Андруховича бо він зробив себе непросто, зате Прохасько — на крединсі антикварного Франека.
Володимир Ференц
***
Можна не любити Андруховича, але він завжди мав більший суспільний спротив, аніж Прохасько. Бо Андрухович не приховував, що в нього є жидівська кров, а Прохасько був настільки своїм, що зробився чужаком. «Свій серед чужих і чужий серед своїх».
Євген Баран
***
Треба Укрсучписьменникам навчитися гарно складати докупи слова, як це робить Андрухович, чи Прохасько. І уникати біблійної екзальтованої слини. Але народ хоче біблійної екзальтованої слини. Народ хоче пророка, але не МАЙСТРА…
Андрій Малащук
***
Нам би більше здалося цінувати внесок, ніж критикувати. Багато моїх знайомих почали цікавитись літературою лише через Прохаська, Іздрика та Андруховича. І читати почали лише через різницю і подібність у поглядах усіх трьох.
Обговорювали, дискутували, захоплювались, порівнювали, не сприймали чи любили. Але читали. Читали, шукали глибше і формували власні світи. І це має найбільше значення.
Христина Тимків
