Кілька років тому мене запросили в журі кінофестивалю в Перу. Через ковідні обмеження я не могла туди поїхати (ех), але мала несподіване задоволення подивитися конкурсні фільми. В програмі було чимало саме перуанських документальних стрічок, і завдяки їм я заочно закохалася в цю країну. Один кадр і досі стоїть перед очима – три фактурні перуанки, що живуть собі десь на високогір’ї, чистять разом картопельку і гомонять про своє жіноче та сміються так, що я їм зразу віддала своє серце.
Читаю зараз документальну книжку авторки, що колись мала унікальний досвід і багато років потому написала про це. 1971 року Юліана Кепке в 17-річному віці потрапила в авіакатастрофу – літак впав з 3000 
метрів на тропічний ліс. Єдина з усіх пасажирів ця дівчинка вижила, а відтак зі зламаною ключицею і без їжі багато днів йшла через джунглі, поки не вийшла до інших людей. Я нічого не спойлерю, бо вона розповідає про це в першому ж абзаці книжки. А потім починається найцікавіше: розповідь про її дитинство.
Якщо ви в юності, як і я, любили книжки Джеральда Даррела, пригодницькі романи про виживання в джунглях і всяке таке, сміливо рекомендую вам цю книжку. Стільки радості від неї.
Батьками авторки були німецькі науковці – зоолог та орнітологиня, що після Другої світової війни поїхали працювати в Перу. Про їхні пригоди та екзотичне дитинство Юліани вона пише так соковито, що відірватися неможливо. Я поки прочитала лише третину, але вже намагаюся не поспішати і розтягувати.
До речі, про досвід Юліани ще знято кілька документальних стрічок, і одну з них зняв Вернер Герцог. Ну і тепер я ще більше мрію про подорож в Перу (та й хоч кудись до Південної Америки!)
Ірина Цілик
Отже, Юліана Кепке «Коли я впала з неба», видавництво «Апріорі».
Придбати книжку тут http://www.apriori.lviv.ua/?p=17218
