Кілька років тому мене запросили в журі кінофестивалю в Перу. Через ковідні обмеження я не могла туди поїхати (ех), але мала несподіване задоволення подивитися конкурсні фільми. В програмі було чимало саме перуанських документальних стрічок, і завдяки їм я заочно закохалася в цю країну. Один кадр і досі стоїть перед очима – три фактурні перуанки, що живуть собі десь на високогір’ї, чистять разом картопельку і гомонять про своє жіноче та сміються так, що я їм зразу віддала своє серце.
Єдина, котра вижила…
