Сьогодні свято у представників найдревнішої професії, з чим не будуть сперечатися навіть повії. Від часів, коли перші літописці писали оди своїм правителям на пергаменті, мало що змінилося. Але ці люди, безперечно, мають вплив, а дехто навіть визначає хід історії.
Втім, усі ці трагіко-пафосні розмови про те, що професія журналіста найближчим часом може зникнути (через цензуру, утиски й тому подібне) — лише порожні балачки. Не може зникнути те, чого взагалі не існує і ніколи не існувало.
Зрештою, це робота, якою повинні займатися люди зовсім особливого складу, інакше вони приречені на провал. Адже коротунів не беруть грати в баскетбол!
Віталій Назаренко
***
Журналістом я мріяв стати з дитинства. Як і письменником. Але вже підлітком усвідомлював, що професії “письменник” не існує, а от “журналіст” — є.
Ніколи не забуду уроків від таких фахівців як Віра Шпильова, Юлія Яворська, св. пам. 
академік Полікарп Свідера та Іван Покотило і ще багатьох добрих людей.
Я пройшов шлях від коректора до головного редактора кількох газет, кілька років попрацював на радіо, писав до товстих і тонких журналів та газет. Беграунд нічогенький, але винятково на журналістиці зациклитися не зміг. Тому цей статус залишився в біографії через кому. Хоча згадувати такий досвід – щемно і приємно.
То із професійним святом всіх причетних! Із Днем журналіста!
На фото – далекий 1990 рік, Чернівці, молодий кореспондент обласної газети “Молодий буковинець”…
Сергій Пантюк
