Культура

З Празниччям, Освітянська Родино!

Зело нескромно, але куди дінешся: що є – то є. Отримав нагороду. До Дня працівників освіти. Таки знакову для мене. Ще 5 років тому про таке й гадкою не колисалося.

Тоді для мене взагалі час застиг, заков’яз, завмер, скоцюрбився у тупому і безнадійному очікуванні хтозна-чого: біржа праці, куди з регулярністю засланця чвалав мельдуватися, знаючи наперед, чим там наснажать, — наша біржа нашої праці (переконався) — геть не те місце, де буйним цвітом квітне натхнення.

Але настав день.
Той, про який кажуть: «Дасть Бог день — дасть і прожиток».

Сталося диво.
Не манна небесна, звісно, але справжня дивовижа. Непоясненна в наше «врем’я люте» узвичаєння, побутизації норми homo homini lupus est.

Був електронний лист. Мені-таки. Кілька рядків, од незнайомої людини, з пропозицією зустрітися. Для праці. Так простим кроком з вулиці, через поріг у двері я відкрив для себе старосвітський столичний особняк на Бульварно-Кудрявській. Так познайомився з Віктором Олександровичем Огнев’юком, ректором Грінченкового університету.

І кількадесят насичених розмовою хвилин (це мені вже нині міряється, хоча, можливо, розмова та була стислішою у часі) преобразили моє життя. Зник, наче й не засівався трутизною, той убивчий стан, який Франко назвав «сумом нещастя».

Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина…

Так увагою-підтримкою Небайдужої Людини, Українця-Добротвора увійшов до Університетського Грінченківського храму. І тут знову диво непоясненне: Борисом Грінченком, його Словом, чотирикнижжям його «Словаря» ще на початках мого спудейства на факульеті журналістики Шевченкового університету нас окрилював і наснажував славетний Василь Яременко.

І на тобі маєш! — того ж таки дня, у тому-таки старосвітському домі, де живуть і дишуть Грінченкові артефакти, зустрічаю його, Василя Васильовича, мого викладача. І він, виявляється, вже ТУТЕШНІЙ, родовитий ГРІНЧЕНКІВЕЦЬ!

Це була ДОЛЯ.
У мій вік якось не гоже розводити юнацькі сентименти. Але… «Куди мені подітися з тобою?» Я таки по-юнацьки залюблений. У красень-дім, де й МОЯ духовна світлиця — Інститут журналістики, де підтримує непогасний ОГЕНЬ любомудрія МОЯ Грінченківська Велика Рідня, де МОЇ Богом ціловані, талантом обдаровані Журналята. Де плекають Сад-Виноград, «Світлом науки і знання», мої дорогі Колеги-Коліжанки — Скарб многоцінний, якому можуть захоплено подивуватися всі виші, в Україні і поза нею сущі.

Мій тисячосилий відчале, куди щоранку верстаю шляхи-дороги-тротуари, тобі славу возсилаю!
З Празниччям добрим, Освітянська Родино!

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.