Після служби Божої в церкві – поспіхом на Майдан.
Зізнаюсь, наближаючись до Майдану, переживав, а чи зберемося?!
ЗІБРАЛИСЯ.
(Побачивши з високого горба, від Жовтневого палацу, як дихає велелюдне людське море, аж просльозився. Бо водночас на серці зробилось і болісно, і радісно).
На фото ми з моїм другом.
Це людина з твердим характером — Назар Приходько. Втішився я сильно, що зустрів величезну кількість людей, які за ці буремні роки, вже стали абсолютно рідними братами і сестрами.
Характерною ознакою нинішнього Майдану є не загравання, а — вимоги. І не хочу вірити в ту стару пісню, що мовляв «усе проплачено». Нехай ідуть до біса ті шептуни, які таке торочать. Точно знаю, що і я, і десятки тисяч, таких як я, вийшли за покликом серця.
А ще, мене менше всього цікавить, як там поступить той чи інший політик. МЕНЕ ЦІКАВИТЬ ЯК ПОСТУПИМО МИ!!!
Бо, так звані, політики, мають поступати саме так, як вимагає цей стражденний народ. А за цим зрозуміло і так, що неприпустима здача українських територій (і не тільки це).
Нам неймовірно тяжко, бо ми стали «розмінною монетою» між гравцями ситої Європи і дикунами ординського Сходу.
Тому вся надія ЛИШ НА СЕБЕ.
Будьмо разом!
Сергій Файфура
