Які ж вони ментально різні — Гузар і Філарет! Один ісподобився премудрості збагнути, що святим і непорочним він може бути тільки волею Суду Божого, а не земного.
А тому, вчасно передавши патріарший жезл у руки молодих, став для них і для вірних Покровителем, Духовним Мірилом, навіки вписав своє славне ім’я в історію України і Церкви.
Інший, гідно пройшовши вогонь і воду, примудрився оглухнути від мідних труб, повівся на синекуру, лакомства мирські, на «після мене – потоп», на, згадуючи Івана Вишенського, «самомисельні закони павучого ткання». Збочив на торги у Храмі. І, схоже, у цю історію вже навіки вляпався.
Клінічний егоцентризм, манія величі чи «неопалима пуповина» московського «мракобєсія»?
За будь-яких діагнозів — патку мій, патку,.. смутку мій, смутку…
Валерій Ясиновський
