Культура

«Захар Беркут» зазіхає на «Оскара»

Всі, хто любить українське кіно, негайно до кінотеатрів! Це, без зайвого пафосу — героїчне, без зайвого лоску — патріотичне і без зайвої сльозливості — зворушливе кіно не залишить вас байдужими.

Ключовим у фільмі «Захар Беркут», як на мене, є діалог Мирослави зі своїм батьком Тугарином Вовком:
«Батьку, як Ти міг, Ти ж учив мене з ворогом битися, а не домовлятися».
«Дочко, у мене не було вибору. Монгольський ворог непереможний».
«Ні, вибір є завжди. Ти став на бік ворога. Ти зрадив».

А ще — слова монгольського хана про тухольців: «Дивні ці люди, — б’ються навіть тоді, коли немає надії».

А ще — вислів Івана, брата Максима, який зупиняє сутичку з людьми Тугарина Вовка: «Зупиніться, ви ж теж тухольці, боронімося разом проти спільного ворога!»

А ще — слова Максима, звернені до тухольців: «Вибирайте: жити рабами чи битися за свою свободу! Це велика честь загинути за свою свободу. Бо якщо ми помремо, то залишимось вільними людьми».

І, певна річ, фінальні слова: «Ми побідили громадською згодою».

Приємно потішили українські актори, які грали в «Кіборгах», (зокрема Андрій Саєнко в ролі німого Петра), а також – «маленький козачок» — син Івана, Максимового брата. Вони не поступаються своїм голлівудським колегам.

Операторська зйомка просто неймовірна. І це стосується не лише батальних сцен, де є реальне відчуття присутності. Крупні плани — просто фантастичні.

Зйомка повалення верхів’я гори для затоплення річкою шляху, яким іде монгольський ворог, без перебільшень, тягне на «Оскара».

Режисеру окрема подяка за те, що художня деталь є всюди і завжди працює правильно: і тоді, коли малий козачок повертає іграшкових кам’яних коників помираючому батькові, і коли хан б’є мечем по степових квітах, і коли Тугар Вовк, помираючи, кидає меч допомоги Максиму, аби той здолав у двобої хана.

Критичне?
Ну, так, не могли всі тухольці знати монгольську без тлумачів, справді про наближення епохи християнства майже жодного натяку, крім натільного хреста у Тугарина. Ну й ніхто, здається, не відміняв кличного відмінка, особливо ріже слух в іменах (привіт текстярам українського дубляжу).

Мої шановані фейсбук-друзі зауважували, що у фільмі мало лишилося, власне, від Івана Франка. Можливо. Така доля багатьох екранізацій. Одначе це дуже важливий і вчасний фільм про те, що наша доля в наших руках.

Принаймні допоки ми живі.
Як писали на своєму прапорі холодноярці у 1920-х: «Воля України або смерть». Важливо знати: у них були гідні попередники. Важливо й те, що фільм нагадує про наших нових-старих «монголів» зі Сходу.

Дякую, Ахтем Сеїтаблаєв.

P.S.
І нехай тільки спробують не дати Оскара «Захару…»

P.P.S.
Люди, які приходять до кінотеатру, аби винятково смачно похрумтіти мені на вуха і продемонструвати рівень інтелектуальної деградації своїми голосними коментарями і гигиканням, ви неперевершені в своїй одноманітності, я вас люблю, бо без вас, власне, й кіно — не кіно (тухольці точно б не зробили так, як ви).

Павло Щириця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.