… Запросили мене в амбасадори. Я спочатку було зрадів, походжаю гордий, всім вихваляюся. Підійдеш до побратимів, похлопаєш так по-товариськи по плечах, затягнешся цигаркою з фронтовою махоркою і багатозначно вимовиш: «З вами, хлопці, харашо, але я оце рішив в амбасадори подацця…». Або в якомусь дуже інтілігєнтному товаристві впіймаєш момент і влізеш в розмову: «Ах оставьтє ви того Улісса в покоє, мене тут, кстаті, в амбасадори запросили, то я вже право і не знаю…»
Або заїдеш до мами в гості і з порогу такий: «Мамо! Ви мене всігда несправедліво щітали неудачніком, так от знайте, що віднині ваш син – амбасадор!» Ну, або по-п’яні подзвониш колишній: «Ну шо, щасліва ти зі своїм міліонером?! А я тепер – амбасадор! На мінуточьку! Плачь о том, кого ти потєряла! Бувай 
здорова!» – і слухавку кинеш.
А потім задумався: а шо ж воно, власне таке, оте амбасадорство? Може шось нехароше? Загуглив. І Гугл мені видав статтю в Вікіпедії про кота Амбасадора: «Кіт Амбасадор — свійський кіт, на службі в Міністерстві закордонних справ України. Робоче місце Амбасадора одразу на вході — біля вертушки. Обладнане утепленою коробкою, табличкою з написом «четвер — неприймальний день» і столом із телефоном. Має власний Twitter-акаунт, хоча неофіційний».
Потім я дізнався, що в цього слова є багато значень, а значить, що воно може означати – треба дивитись по ситуації. Але ж ми знаємо, що ситуація у нас завжди непроста!
І все ж таки синоніми, запропоновані українцями на сайті «Словотвір» мене остаточно переконали, що бути амбасадором – це нормально. Лише вслухайтесь: хвізіономія бренду, вірчель, прославлятель, просла́вник, явля́ч, відпору́чник, заступника́р, аблегат.
Які висновки можна зробити з цієї історії? Перед тим, як прийняти рішення стосовно того чи іншого предмету, спробуйте про цей предмет хоч шось почитати, бо це ж харашо, шо в моєму випадку все обійшлося, а могло ж статися по-всякому…
Отже. Читання – корисне для всіх, з якого боку не подивись! Тому я і став амбасадором Національного тижня читання, який в цьому році проходить під гаслом «Бути своїми». Чого і вам бажаю!
Йшов сьогодні по Харкову і купив з такої нагоди «Записки кирпатого Мефистофеля» Винниченка, тим більше я по формі був, тому мені знижку зробили, отже – суцільна вигода!
Не буду вказувати видавництво, бо многі мене захейтять, а краще зайвий раз прорекламую видавництво «Люта Справа», бо зайвих разів в цьому ділі бути не може…
Артем Полежака
