Навіть не здогадувався наш Василь Портяк, що сьогодні вся стрічка у Фейсбуці бринітиме його іменем. У гіркому, неприйнятному для розуму прощанні… У сотнях сплесків любові й болю…
Не збирався…
Збирались ми зібратися курсом у травні, і він, оскільки не зміг доєднатися до нашого товариства у грудні, обіцяв, що ще й раніше побачимось.
Побачимось ми, Васю, вже цього понеділка.
Востаннє…
От як це можна прийняти?!…
День минає, а я все не збагну. Ми всі не збагнемо. День минає, а біль все сильнішає…
У нього від хвороби почали тліти легені.
А згоріло — серце… Прощавай, друже…
Зоя Шарикова
