Авраама Лінкольна американський народ дуже любив. З деякими президентами таке буває. Люди їхали кіньми десятки, сотні кілометрів, щоб послухати його виступ.
Лінкольн діставав із циліндра папірець і прочитував декілька фраз.
«Ось і вся промова», – підсумовував.
Оплески й овації тривали значно довше. Хтось його запитав: «Чому ваші промови такі короткі?»
– Знаєте, у нас був місцевий священик, який казав: «Мої проповіді могли би бути коротшими, але як почну говорити, то вже ліньки зупинитися…»
Іноді розгорнеш якусь нову книжку, прочитаєш сторінок тридцять і думаєш: а навіщо було писати більше?
І згадуєш того священика.
А ще згадуєш Гемінґвея, який скоротив свого «Старого і море» втричі – і дістав за нього Нобеля.
Мирослав Дочинець
