Усвідомив раптом, що зараз, напевно, ніхто так не любить Жуля Верна, як колись любив його я. Пам’ятаю, як дуже-дуже давно, у дитячому санаторії, читали по черзі з сусідом по кімнаті «Таємничий острів». Власне, саме через це я й запам’ятав того сусіда, а не через його прізвище, як в одного із героїв Шекспіра.
Книжка була бібліотечна, одна.
Я читав до обіду, а сусід — після. Як ревно ми стежили за тим, щоб обігнати одне одного, вирватись бодай на кілька сторінок наперед і швидше довідатись, що буде далі!
Зараз, мені здається, Жуля Верна майже не знають. Донька не дочитала, не здужала! Сказала, що надто багато морської термінології, за якою губиться неймовірний шарм цього великого француза.
Для мене ж Жуль Верн назавжди залишиться головним письменником дитинства. Лише трохи поступаючись першістю «Робінзону Крузо» Даніеля Дефо. Єдиній книзі, яку я прочитав кілька десятків разів.
Юрій Чорней
