У День бібліотекаря нічого нового сказати не можу. Тому повторюю вже сказане. Я справді хотів стати бібліотекарем. У Ніжині мого дитинства та отроцтва була одна книгарня в центрі, але книжки продавалися також у кіосках Союзпечати, поштових відділеннях та у воєнторзі. Ще була опція “на машинах”, хто в курсі, що це таке. Проте найкраще – або за макулатуру, або в читальному залі бібліотеки.
Бажання працювати в бібліотеці дорівнювало можливості доступу не до скучного більшовика Гончара (лежав нечитаним постійно), а до літератури підвищеного попиту. Я навіть на шкільних канікулах волонтерив у ніжинській дитячій бібліотеці.
Доступ до книжок отримав. І дізнався: не все, далеко не все є в бібліотеці. Хоча за межами СССР ці книжки були, а Гончара там бачили в одному місці. Потім якось не склалося з бібліотекарем. Проте повага до бібліотек і всіх, хто там працює, лишилася й зростає з кожним роком.
Тому з професійним святом, любі друзі бібліотекарі! Ви моє все!
Андрій Кокотюха
