Культура

Зішкребти із себе потворну музику

«Копав, копав криниченьку» — одна з найдавніших українських пісень, рідна сестра іншого світового шедевру «Їхав козак за Дунай». Складені вони були десь у XVII-XVIII століттях і мають усі ознаки ясної барокової музичної культури. А мені завжди сумно слухати цю пісню. Не тому, що «моя не буде», а тому, що сучасні українці, ну, ніяк не впіймають цієї краси!

Тут дивовижне все: і напружена, але з усіх сил стримувана ритміка весільної ходи, і проста, а водночас незбагненно чарівна мелодія, і необмежені можливості експромту в поголоссі, і так само проста, але до сліз зворушлива драма сільського хлопця, котрому залишилось тільки мовчки дивитися, як його кохану до шлюбу ведуть.

Скажу, що цю жар-птицю спіймати таки непросто. Оманлива технічна простота пісні провокує до безцеремонного поводження з нею: її або «бацають» у плясовому ритмі, перетворюючи на куплєтики до танцю, або, навпаки, втрачають ритміку й тягнуть бідолаху, як кота за хвіст, і кіт мусить верещати, а виконавці ніяк не второпають, чому ж так нецікаво й невесело виходить.

Авжеж, непросто.
А це тому, людоньки, що воно вам чуже. Щоб добратися до найкращих струн душевного строю тих українців, треба зішкребти з себе сучасну потворну музику, брехливу манірну поезію, а ще й свій «культурний» гонор. А чи варто? Бо що ж тоді від декого залишиться?

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.