Невимовно гірка звістка прийшла з Харкова. Помер мій давній-предавній товариш – письменник, глибокий літературний критик, журналіст Валерій Дяченко. Навіть і не пригадаю, як ми познайомились: понад сорок літ тому.
Велера – експансивний, імпульсивний, емоційний… Завжди на боці правди і справжності – як літературної, 
так і людської. Ми давно вже не бачились, час від часу писали одне одному…
Але, знаєте, є така річ: можна і не бачитись із другом – але, коли знаєш, що він є, що він пише своє і читає твоє, що він десь сперечається і щось утверджує своїм гучним «південним» голосом – легше жити на світі.
Валеро, спрочивай з миром! Вічна і світла тобі пам’ять…………..
До речі, родом з Борзни Чернігівської області
Тарас Федюк
P.S.
Царство небесне Валерієві. Так і є, був він емоційний, імпульсивний, не крився зі своїми думками. Для рідного нашого болота — рідкісна риса.
Роксана Харчук
